"Скринька - цікавинка"

Чому одні учні охоче йдуть до школи, а інші відмовляються вчитися й прогулюють уроки? Чому хтось успішно вписується в шкільний соціум, а в когось у школі суцільні проблеми? Мотивація, її формування й корекція лежать в основі шкільних успіхів та негараздів.

Якщо дитина не хоче вчитися

Багато проблем сучасної шкільної освіти є актуальними не лише для вчителів, батьків та шкільних психологів. Насамперед вони позначаються на розвитку самої дитини, її поведінці, навчанні.

Низька успішність, шкільна дезадаптація, недостатній рівень культури, що безпосередньо впли­ває на поведінку і спілкування учня,

-далеко не повний перелік труднощів, з якими ми стикаємося в умовах школи майже щоденно.

Однією з проблем, що заслу­говує особливої уваги, є відсут­ність інтересу до навчання, неба­жання дитини ходити до школи. Запитання: «Навіщо ти вчишся?»

-часто заганяє в глухий кут. Дитина прагне уникнути відповіді, тому що не знає її або не може чітко сформулювати.

Найчастіше і досить прогнозо­вано на запитання «Навіщо ти хо­диш до школи?» відповідають: «На­вчатися!». Дійсно, інший варіант важко передбачити. Таку відповідь дитина вважає єдино правильною, навіть якщо справжня мета пере­бування її в школі далека від пізнан­ня нового. Сенс слова «навчатися» в дитячому розумінні може бути значно ширшим, ніж просто набу­вання знань. Бажання побачити друзів, побігати-погратися, обміня­тися іграшками дитина також вклю­чає в поняття шкільного навчання. Якщо такі бажання дитина не може реалізувати, шкільна освіта може втратити для неї свою приваб­ливість і перестане цікавити. В цьо­му конкретному випадку не йдеться про внутрішній інтерес до пред­мета пізнання, наявність якого ав­томатично забезпечує успішне на­вчання і знімає проблему негатив­ного ставлення до освіти.

Відповідно до психологічної формули «інтерес - стимул - ре­акція на стимул - мотив дії - сама дія», позбавивши дитину стимулу, не варто чекати від неї успішного вирішення навчальних завдань.

Що може бути стимулом до певного виду діяльності?

Є.Ільїн під мотивом навчальної діяльності розуміє всі фактори, що обумовлюють виявлення навчальної активності: мотиви, мета, настано­ви, почуття обов'язку, інтереси.

Г.Розенфельд визначає такі ка­тегорії (фактори) мотивації на­вчання:

• 1. Навчання заради навчання, без задоволення від діяльності або без інтересу до предмета викла­дання.
• 2. Навчання без особистих інтересів та користі.
• 3. Навчання для соціальної ідентифікації.
• 4. Навчання заради успіху або страху невдач.
• 5. Навчання з примусу або під тиском.
• 6. Навчання, що ґрунтується на поняттях і моральних зобов'язаннях або на загальноприйнятих нормах.
• 7. Навчання для досягнення мети у повсякденному житті.
• 8. Навчання, що грунтується на соціальній меті, вимогах та цінностях.

Щодо навчальної діяльності, то зовнішніми факторами стають усі види підкріплення, які ми використовуємо як заходи педагогічного впливу (покарання, заохочення, похвала...)

Дитині пообіцяли купити те, про що вона уже давно мріяла, за умо­ви, що та стане краще вчитися. Ймовірно, що успішність в такому разі значно поліпшиться, дитина старанніше виконуватиме домашні завдання, виявлятиме активність на уроках, перестане запізнювати­ся до школи. Однак такі позитивні зміни можуть відбуватися лише до моменту одержання обіцяного.

Найзначущішим, найдієвішим і найефективнішим внутрішнім сти­мулом є прагнення до пізнання нового, що грунтується винятково на інтересі до предмета пізнання.

Якщо за можливості вибору певного навчального предмета дитина не обирає той предмет, який обрала більшість її друзів, а йде на урок, який їй самій цікавий, то таким чином вона демонструє яскравий приклад внутрішньо вмо­тивованої поведінки.

Яка ж мотивація до навчання є кращою?

Процес формування навчальної діяльності набуває ряду специ­фічних особливостей відповідно до певного вікового періоду.

В початковій школі дитина може досить успішно вчитися, орієнтую­чись на оцінку вчителя або думку батьків. Якщо домінуючим мотивом у цьому віці у більшості дітей є прагнення зробити приємність дорослому, що є авторитетним для дитини, порадувати його своїми успіхами або небажання вислухо­вувати докори, то в старших класах вплив такого мотиву втрачає свою актуальність. На перший план виходить прагнення бути кращим або хоча б не гіршим за інших.

Звичайно, і такі мотиви мають місце, але вони не повинні бути основними, визначальними в на­вчальній діяльності дитини. Такі мотиви мають відігравати вто­ринні, допоміжні ролі, надаючи шкільному життю учня яскравості, привабливості. Умовою успішного навчання все ж є мотивація, котра спонукає дитину до певної діяль­ності з метою розширення й по­глиблення своїх знань, підвищен­ня впевненості та незалежності від зовнішніх факторів.

Яким чином можна сприяти формуванню   внутрішньої мотивації в межах навчального процесу?

Як уже зазначалося, внутрішня мотивація є важливою умовою ус­пішного навчання. Але як бути, якщо вона відсутня, а єдиним приваб­ливим моментом шкільного життя є довгоочікувана перерва або ве­села прогулянка? Багато хто з учи­телів вважає, що, сформувавши у дитини «необхідний» мотив, можна домогтися високих результатів і та­ким чином вирішити багато на­вчальних проблем. Важлива роль і вплив учителя в початковій школі є беззаперечними. І все ж уявлення про те, що можна ззовні сформу­вати мотив, є помилковим. «Мотив - складне психологічне утворен­ня, яке має вибудувати сам суб'єкт» (Є.Ільїн). Учитель може лише сприяти цьому процесу. Існує цілий ряд науково розроблених способів підвищення внутрішньої мотивації в навчальному процесі, використовуючи які, можна уникну­ти багатьох утруднень, про які йшлося на самому початку. Для цьо­го як вчителям, так і батькам необ­хідно дотримуватися таких вимог:

• 1. За можливості скасувати на­городи і призи за правильно ви­конанні завдання, обмежуючись лише оціюванням та похвалою.
• 2. Якомога менше використо­вувати на уроках ситуацію зма­гання. Краще привчати дитину до аналізу і порівняння своїх особис­тих результатів та досягнень. Ситуацію змагання можна переклю­чити на ігрові види діяльності.
• 3. Намагатися не нав'язувати навчальної мети «зверху». Спільна робота з дитиною стосовно вироб­лення мети і завдань може вияви­тися значно ефективнішою.
• 4. Необхідно пам'ятати й пре те, що покарання за неправильне вирішення навчальних завдань є найостаннішим і найменш ефек­тивним заходом, який завжди вик­ликає негативні емоції й негатив­но впливає на ставлення дитинк до навчання.
• 5. Намагатися уникати вста­новлення часових обмежень там, де це можливо, тому що це не лише пригнічує розвиток твор­чості, а й перешкоджає розвиту внутрішньої мотивації.
• 6. Стежити за тим, щоб на­вчальні завдання не лише відпо­відали віковим обмеженням, а й мали рівень оптимальної склад­ності, сприяли виявленню май­стерності та компетентності дити­ни. Регулювати рівень складності завдань, щоразу підвищуючи її.
• 7. Надавати дитині право ви­бору навчального завдання, не об­межуючи при цьому її свободи.
• 8. Бажано підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприяє формуванню внутрішнього інтере­су під час його виконання.
• 9. І на завершення хотілося б нагадати, що підвищення пізна­вальної активності, успішне за­своєння навчальної програми, ви­щий рівень освоєння теоретично­го матеріалу стає неможливим у ситуації, коли будь-які стимули, що не стосуються навчання, стають основними.

Чому ж ми так прагнемо того, аби в дитини сформувалася навчальна мотивація, що ґрунтується на внутрішніх прагненнях, не виключа­ючи при цьому й зовнішніх, хоча й не возводячи їх у ранг головних?

Є цілий ряд пояснень таких пе­реваг. Дослідження В.Чиркова го­стро ставлять проблему вивчення внутрішньої мотивації і всебічного аналізу факторів, що як сприяють, такі перешкоджають «виявленню.

Результати його досліджень засвідчують:

• 1. Навчання, яке ґрунтується на внутрішній зацікавленості, буде значно успішнішим, тому що при наявності такої зацікавленості ди­тина здатна працювати довше без будь-яких зовнішніх підкріплень. Водночас переважання зовнішньої мотивації сприяє зниженню пізна­вальної активності. Тому досить часто при зникненні зовнішніх сти­мулів дитина втрачає інтерес до навчання.
• 2. Школярі, яких приваблює насамперед інтерес до самого

процесу навчання, схильні обира­ти складніші завдання, що пози­тивно впливає на розвиток їхніх пізнавальних процесів.

Учні із зовнішньою мотивацією, як правило, не одержують задово­лення від подолання труднощів під час вирішення навчальних зав­дань. Тому такі діти обирають простіші завдання й виконують лише те, що необхідно для одер­жання підкріплення. В умовах шко­ли таким підкріпленням найчасті­ше є оцінка вчителя, вдома - ви­нагорода, подарунок, похвала.

3. Відсутність внутрішнього стимулу сприяє зростанню напру­ження, зменшенню спонтаності, що справляє пригнічуючу дію на креативність дитини, тоді як на­явність внутрішніх мотивацій сприяє виявленню безпосеред­ності, оригінальності, зростання креативності та творчості.

Окрім того, перевагою внут­рішніх навчальних мотивів є:

- позитивний вплив на вирі­шення творчих завдань, що не мають чіткого алгоритму вирішен­ня (евристичний метод);

• - емоційне задоволення від ви­конання завдання, подолання труд­нощів під час вирішення навчаль­них завдань, що викликають пози­тивні емоції і ґрунтуються насампе­ред на внутрішньому інтересі;
• - підвищення самоповаги ди­тини, її самооцінки.

У результаті проведення ряду досліджень вчені дійшли виснов­ку, що матеріальне заохочення зменшує внутрішню мотивацію. Виходячи з цього, можна припус­тити, що будь-які інші зовнішні стимули теж зменшуватимуть внутрішній інтерес до діяльності. Цей висновок було зроблено Е.ДІсі. Аналогічні дослідження про­водили й інші автори, які вивчали вплив на внутрішню мотивацію та­ких факторів, як: уникання пока­рання; призм термін закінчення діяльності; нав'язуван­ня мети; ситуація змагання.

Отже, можна дійти висновку: ті умови оточення, які наділяють людину свободою вибору, дозво­ляють їй почуватися самодетермінованою, внаслідок чого фор­мується внутрішня мотивація.

Відповідно до теорії компетен­тності, важливою потребою є прагнення майстерності. Чим більше навчальне завдання доз­воляє дитині почуватися компе­тентною та ефективною, тим ви­щою в неї буде внутрішня мотива­ція до певного виду діяльності.

Важливе місце в цьому питанні належить характеру навчальної діяльності. Вона має бути опти­мальною за рівнем складності. Якщо перед дитиною стоїть надто просте завдання, воно не викли­че в неї інтересу і внутрішньої мотивації, тому що, якою б компетен­тною не почувалася дитина, над­то просте навчальне завдання не дозволить реалізувати їй свою майстерність і не дасть змоги по­чуватися ефективною.

В дослідженнях З.Шапіро було виявлено, що в умовах вільного вибору головоломок студенти віддають перевагу складним зав­данням, тоді як в умовах зовніш­нього підкріплення вони обирають простіші, аби підвищити ймо­вірність отримання нагороди.

Ф.Денер і Є.Лонкі зазначають, що за наявності вибору, діти віддають перевагу складним ви­дам активності, які вимагають де­монстрації своїх здібностей.

Д.Мак-Маллін і Дж.Стефен ви­явили: якщо в роботі з головолом­ками щоразу підвищувати їхню складність, то випробувані демонструватимуть зростання внутріш­ньої мотивації за умови, що вони сприяють підвищенню почуття компетентності.

Надто складні навчальні завдан­ня, як і надто прості, негативно впливають на формування та зро­стання внутрішньої мотивації, оскільки не дають дитині змоги ре­алізуватися, виявити ефективність і майстерність у виконуваному, внаслідок чого руйнується почуття компетентності, знижується само­оцінка й самоповага.

Ще однією важливою умовою зростання внутрішньої мотивації є така характеристика навчальних завдань як новизна і непередбачуваність, що, як правило, викли­кає внутрішній інтерес дитини.